Щороку Земля дає людству мільярди тонн природних ресурсів, але в недалекому майбутньому вони можуть закінчитися. Тому ми маємо задуматися над тим, що викидаємо на смітник. Різноманітні упаковки, використаний папір, пластик, скло та інші матеріали — якщо все це піддавати вторинній переробці, можна зберегти велику частину природних ресурсів для наступних поколінь. Щоб підкреслити важливість цієї проблеми, виробити спільні міжнародні стандарти переробки, забезпечити майбутнє нашої планети, Бюро міжнародної переробки заснувало Всесвітній день переробки, який щорічно відзначається 18 березня.
Може здатися, що проблема переробки відходів постала перед людством не пізніше минулого століття. Насправді це не так, і приклади тому можна знайти в найдавнішій історії. Наприклад, вже в 500 році до нашої ери в грецьких Афінах сміття не викидали стихійно, а мали вивозити на спеціальні сміттєзвалища, які знаходилися на відстані не менш як півтора кілометра за містом.
Аналіз складу давньоримського скляного посуду показав, що значна його частина була виготовлена з переплавлених уламків. Щоправда, причиною цього було не піклування про екологію, а банальна нестача сировини для нових виробів. Та й взагалі більша частина відходів у римлян перероблялася — дерев’яне сміття було джерелом тепла, його спалювали в печах; з кісток тварин виготовляли кісткове борошно; по вулицях ходили сміттярі, скуповуючи метали й бите скло на переплавку. А ось глини для кераміки було вдосталь, тому уламки керамічного посуду переробляли не так часто. Проте інколи їх перетирали на порошок, який використовували в складі цегли для будівництва.
З часом процеси виготовлення різноманітних товарів спростилися, а індустріальна революція сприяла тому, що вони стали доступнішими й дешевшими. Все частіше речі стали опинятися на сміттєзвалищах, але знаходилися люди, які розуміли, що з відходів можна отримати непоганий прибуток.
Перша в США паперова фабрика, яка належала вихідцю з Німеччини Вільяму Ріттенхаузену, відкрилася у Філадельфії в 1690 році. На фабриці виготовляли папір з бавовняних та лляних ганчірок. Війна за незалежність Америки призвела до першого випадку переробки металу — в Нью-Йорку в 1776 році знесли пам’ятник королю Георгу ІІІ й переплавили його на 42 тисячі куль.
В 1813 році у Великобританії Бенджаміном Лоу було організовано виробництво вовняної пряжі зі старих вовняних речей. До 1860 року підприємство виробляло більше 7 тисяч тонн пряжі повторної переробки. Британський проповідник Вільям Бут в 1865 році організував бідняків Лондона в команди, що збирали викинуті речі на вулицях та доставляли у відповідне місце, де їх сортували й відправляли на переробку.
В Нью-Йорку в 1897 році було створено перше підприємство з утилізації. Це дозволило сортувати сміття на різні категорії, щоб такі матеріали, як метал, тканину чи папір можна було використати повторно. З 1886 року в США почалося масове виробництво алюмінієвих консервних банок – це швидко призвело до появи заводів з їхньої переробки. Перший такий завод відкрився в Чикаго в 1904 році.
В Радянському Союзі з 1920-х років запровадили збір відходів: скла, макулатури, текстилю, шин, полімерних матеріалів. Поступово сформувався переробний сектор економіки, за який відповідав Держпостач, а з 1971 року — Головне управління зі збору та використанню вторинної сировини. До збору відходів залучалося все населення, особливо школярі, для яких збір металолому чи макулатури перетворився на змагання. Для дорослих мотивацією була можливість придбати замість макулатури дефіцитні книги. Скляні пляшки здавали за невелику плату, а поліетиленових пакетів тоді майже не було. В 1987 році в країні перероблялося близько 70% вторинних матеріалів. На жаль, ця тенденція не збереглася, а більшість країн пострадянського простору зараз не можуть похвалитися розвинутою переробною промисловістю.
Натомість, економічно розвинені країни постійно вдосконалювали переробну галузь. Нова система збору та переробки побутових відходів — Blue box (Синій ящик) з’явилася в Канаді в 1983 році. Принцип полягає в тому, що в один сміттєвий бак люди складають паперові відходи, скло, метал, алюміній та більшу частину пластику. Ця система досі з успіхом використовується в багатьох країнах.
В Швейцарії в 1991 році вперше зайнялися переробкою електроніки. Почали зі старих холодильників, а згодом технології охопили всю електронну продукцію. В 2003 році Євросоюз прийняв Директиву про відходи електричного й електронного обладнання. Американська комп’ютерна компанія Dell в 2006 році стала першою, яка забезпечила безкоштовну переробку своєї продукції. Те ж саме впровадили й компанії Apple та Sony.
Тож можна сподіватися, що створення новітніх технологій з переробки вторинної сировини та підтримка цієї галузі всіма державами сприятиме збереженню необхідних для існування людства ресурсів.