З іменем Олеся Гончара
Чверть століття горде ім’я Олеся Гончара несе по життю школа-ліцей №1 Балтської громади. І не просто несе. Ім’я Гончара багато до чого зобов’язує.
Як і всі, в черговий ювілей, хочеться згадати, а як все починалось…
В далекі дев’яності, коли Україна намагалася відновити свою історичну незалежність, повернути «своїх діток нерозумних» до рідної мови, до звичаїв і традицій, вироблених тисячоліттями українським народом, школа №1 взяла напрямок на виховання справжніх українців. На той час школу очолював, по духу і душі закоханий в рідну землю, її людей, Ткач Петро Астафійович, який відрізнявся від інших керівників, своєю далекоглядністю. Зібравши групу однодумців, він поділився своєю мрією – організувати навчання і виховання школярів так, щоб кожен, хто закінчить школу, гордився тим, що він українець, що він вміє відтворювати призабуті види українського мистецтва. Колектив одноголосно підтримав свого керівника. Робота закипіла. Кожному захотілось зробити школу своєї мрії.
Подібний заклад створила директор Гнідинської школи, що на Київщині. А тому група вчителів поїхала до Гнідина, перейняти досвід. Там кожен переконався, що ми на вірному шляху.
Запозичивши в колег досвід планування і реалізації уроків народознавства, колектив розробив свої плани, що в подальшому лягли в основу програми з народознавства МО України.
Всім колективом обладнували кабінет народознавства, який відвідували педагогічні колективи майже з усієї України. Учитель Н. Д. Погребнюк розробила сценарій екскурсії в кабінеті, до цього були залучені і учні, і вчителі.
З нового навчального року в школі розпочала свою роботу школа мистецтв, відроджували народне мистецтво з 12 видів. А через два роки Міністерством освіти було прийнято програму відродження національних традицій в загальноосвітніх школах. Наша школа була однією з опорних шкіл з даного питання, так як ми вже мали певний досвід.
Під час відвідин школи представниками МО, було дано високу оцінку роботи педколективу, а директору школу П. А. Ткачу присвоєно звання Заслужений Учитель України. Хороша, радісна новина, але вона і зобов’язала працювати ще краще.
Вчителями та учнями школи був зібраний величезний матеріал по звичаях і обрядах Балтщини, учні писали наукові роботи в МАН і блискуче захищали, брали участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах-виставках ужиткового мистецтва і посідали призові місця.
В квітні 1996 року Постановою Ради Міністрів від 11.04.1996 р. №420 нашій школі було присвоєно ім’я видатного українського письменника, державного і громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара.
Розпочався новий етап в роботі школи. Всім колективом збирали матеріали про життя і творчість відомого письменника, цю роботу очолили і координували учителі української літератури. На кінець навчального року був оформлений кабінет-музей О. Т. Гончара, який очолила учитель української мови та літератури С. В. Бойчук. Одразу розробила сценарій екскурсії в кабінеті-музеї і на відкриття музею до школи завітали дорогі гості: дружина Олеся Терентійовича – Валентина Данилівна, бойовий побратим Григір Оксюта, друзі і соратники по перу, представники Одеської спілки письменників.
Відкриття музею стало справжнім родинним святом. В залі для гостей лунали українські народні пісні у виконанні хору вчителів і учнів, читалась поезія письменника. Учителі разом з учнями інсценували уривок з твору О. Т. Гончара «Прапороносці». Гості в свою чергу ділились спогадами про життя та творчість письменника.
З тих пір кожного року в школі проводились літературні читання, присвячені творчості Олеся Терентійовича, до яких залучались навчальні заклади Балтської громади. Було організовано поїздку до Києва, наші учні та вчителі зустрілись з Валентиною Данилівною Гончар, побували в квартирі Гончара, а сьогоднішній голова Балтської громади першим приміряв крісло за робочим столом у кабінеті Олеся Терентійовича, і хто зна: можливо ота велика любов до України, рідної землі, почуття відповідальності перед народом Олеся Терентійовича передалась і нашому Сергію Сергійовичу Мазуру.
