Унікальний музичний стиль, заснований на імпровізації, який виник в США в часи рабовласництва, отримав назву «джаз». Глибоке коріння його полягає в музичних і культурних традиціях африканського континенту, але значний вплив на формування джазу здійснила й європейська музика. Оскільки джаз з’явився в середовищі безправних рабів, він і досі вважається музикою, що символізує свободу, рівні можливості та боротьбу проти несправедливості й пригнічення. Ініціатива проведення свята, присвяченого цьому музичному стилю, належить американському джазовому піаністу та композитору Хербі Хенкоку, а в 2011 році, згідно з офіційним рішенням ЮНЕСКО, 30 квітня було оголошено Міжнародним днем джазу.
Батьківщиною джазу став Новий Орлеан — місто на півдні США, яке відрізнялося від інших своїми глибокими зв’язками з Європою. Мешканці міста в більшості були франкомовними католиками, мали досить ліберальні погляди, цінували хорошу їжу, вино, музику й танці.
Проте культурне життя Нового Орлеану наповнювали не лише європейські традиції, адже на початку 1700-х років третину його населення складали чорношкірі раби. По неділях вони збиралися на околиці міста, щоб потанцювати під барабанну музику. Пізніше цей район став відомий як площа Конго — своєрідний афроамериканський культурний центр.
На музику того часу також вплинули духові оркестри, які стали дуже популярними в США після Громадянської війни. В 1890-х роках з’явилися фортепіанні композиції під назвою регтайм, і духові оркестри стали доповнювати ними свій репертуар. Зрештою поєднання чуттєвого блюзу, оркестрового маршу, народних африканських ритмів та регтайму створило новий, ні на що не схожий музичний стиль з яскравим гучним звуком та імпровізацією музикантів, завдяки якій композиції щоразу звучали по-новому.
Створенням одного з перших джаз-бендів музичний світ завдячує корнетисту Бадді Болдену. Незабаром завоювати популярність вдалося й іншим новоорлеанським музикантам — Фредді Кеппарду, Кінгу Оліверу, Джеллі Ролл Мортону, Сідні Беше та Луї Армстронгу. Джаз швидко знайшов прихильників по всій країні — він звучав на пароплавах, які курсували по Міссісіпі, в потягах з гастролюючими музичними колективами, на радіо. 1920-ті роки в США прийнято називати епохою джазу, і саме тоді з’явилася система гри, яка отримала назву «свінг».
Джаз невпинно розвивався — завдяки Джорджу Гершвіну його елементи поєдналися з класичною музикою, Дюк Еллінгтон заснував перший біг-бенд — новий різновид великого джазового ансамблю. З початком Великої депресії попит на джазові платівки знизився, і здавалося, що джаз втрачає свої позиції. Проте вже з середини 1930-х років біг-бенди надали йому нового дихання — оркестри Дюка Еллінгтона, Бенні Гудмена, Каунта Бейсі мали величезний успіх, як і джазові співаки Біллі Холідей, Френк Синатра та Елла Фіцджеральд.
Після Другої світової війни виник новий напрямок джазу — бі-боп, з більш швидким темпом, досконалішими гармоніями та складнішими імпровізаціями, які вивели джаз за межі суто комерційної музики. Нове покоління джазових музикантів представляли Чарлі Паркер, Діззі Гіллепсі, Телоніус Монк.
В 1950-х роках керівник джаз-бенду Майлз Девіс та саксофоніст Лестер Янг впровадили кул-джаз — більш спокійний і розслаблений різновид стилю. На цьому експерименти не закінчилися, і джазовий лейбл Blue Note здивував публіку новими варіантами — хард-бопом та соул-джазом.
З початком популярності рок-н-ролу в 1960-х роках джазові клуби почали закриватися, а музиканти втрачали роботу. В прагненні покращити ситуацію та розширити межі стилю деякі музиканти почали додавати до джазу елементи рок-н-ролу — так виник ф’южн-джаз. Зіркою в цьому напрямку став колектив Майлза Девіса. Бразильський гітарист і композитор Антоніо Карлос Жобін спробував поєднати джаз і самбу, в результаті чого народився новий напрямок джазу — босса нова. В 1970-х з’явився нео-свінг — суміш елементів кул-джазу та бі-бопу.
Класичні джазові стилі, такі як діксіленд, біг-бенд та свінг теж зберегли своїх прихильників. Джаз-оркестри, створені Дюком Еллінгтоном і Каунтом Бейсі, не втрачали популярності навіть після смерті своїх засновників, а колективи Вуді Хермана та Стена Кентона створювали нові аранжування музики композиторів епохи свінгу.
В Радянському Союзі джаз часто піддавався критиці та звинуваченням в ідеологічній невідповідності. Перший джаз-бенд під керівництвом Валентина Парнаха з’явився в 1922 році. В 1927-му оркестр «АМА-джаз» Олександра Цфасмана записав першу джазову платівку, а незабаром з’явився колектив Леоніда Утьосова. В 1950-х роках одним з ведучих джазових колективів в країні став оркестр Олега Лундстрема. В подальшому здобули популярність оркестри Юрія Саульського, Іосифа Вайнштейна, Ризький естрадний оркестр; виконавці Олексій Козлов, Микола Левіновський, Ігор Назарук та інші.
До сьогоднішнього дня джаз продовжує розвиватися за допомогою нового покоління музикантів, які створюють новаторське звучання і кидають виклик умовностям, але незмінною в цій музиці завжди залишається імпровізація та відчуття свободи, яке вона дарує виконавцям і слухачам.