Всеукраїнський День футболу

Здавалося б, футбол — звичайна гра, яка потребує всього пари воріт та одного м’яча. Але якраз завдяки цій простоті футбол є найбільш поширеним видом спорту на всій земній кулі, бо доступний не тільки професійним спортсменам, а й мільйонам любителів поганяти м’яча. Що ж до вболівальників, то їхня кількість у світі взагалі не піддається підрахунку. В любові до футболу не є виключенням і українці, адже наш футбол має досить цікаву історію, а за українську збірну завжди вболіває вся нація, незалежно від статі, віку та переконань. Тому Всеукраїнський день футболу, який відзначається 29 квітня — свято не  тільки футболістів, а й усіх шанувальників вітчизняного футболу.

Футбольна збірна України як окремої держави з’явилася тільки з часу  здобуття нашою країною незалежності. Але сам футбол дістався до нас аж з Великобританії, і значно раніше — ще за часів Російської імперії.

В 1860-х роках моряки з британських кораблів, заходячи до Одеського порту, влаштовували футбольні матчі на його території. Тому саме в Одесі в 1878 році було створено перший на українській землі футбольний клуб, щоправда, його членами були лише британці. В 1884 році зусиллями цього клубу в місті було облаштовано перше футбольне поле.

Незабаром гра привернула увагу одеситів, виявилася цікавою й захоплюючою, а тому швидко здобула популярність. В західній частині України футбол теж з’явився в кінці XIX століття, і Львів став одним з перших футбольних осередків зі своїм клубом «Сокіл», перший офіційний матч  якого відбувся 14 липня 1894 року проти команди з польського Кракова.

В центрі України, в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницькому) футбол популяризували підприємці, британці за походженням, брати Томас і Роберт Ельворті. Завдяки їм в місті в 1900-х роках було збудовано стадіон, а також забезпечено футболістів формою та м’ячами.

За перші десять років XX століття у всіх великих містах країни були створені футбольні команди та клуби. В 1911 році в Миколаєві відбувся міжнародний матч з місцевою «Зеброю» та командою «Атлетик-клуб» з Англії. Чотири українські збірні — з Миколаєва, Херсона, Одеси і Харкова брали участь в чемпіонаті Росії 1913 року.

Коли Україна стала однією з радянських республік, центром її футболу став Харків. З 1921 по 1935 роки харківські команди перемагали у більшості національних турнірів Української РСР. Проте Київ, який з 1934 року став столицею, поступово перебрав на себе роль спортивного, і, зокрема, футбольного центру. Київський Республіканський стадіон було повністю реконструйовано та розширено до 50 тисяч глядацьких місць, та його урочистому відкриттю, запланованому на 22 червня 1941 року, завадила війна.

Період Другої Світової війни

Але навіть в період окупації Києва футбол не зник, і в 1942 році було створено команду «Старт», більшість гравців якої були колишніми динамівцями. «Старт» зіграв кілька матчів проти команд окупантів,  і всі виграв. Проте найвідомішим залишається так званий «матч смерті», деталі якого досі не до кінця відомі та мають багато протиріч. Але що б не відбулося тоді насправді, для українців цей матч став символом хоробрості та спортивної майстерності наших футболістів.

В повоєнні роки український футбол поступово відновлювався, і в 1951 році третє місце в чемпіонаті СРСР посів «Шахтар» зі Сталіно (нині — Донецьк), а в 1954-му київське «Динамо» виграло Кубок СРСР. З приходом тренера Віктора Маслова «Динамо» тричі підряд, з 1966 по 1968 роки, завойовувало золото в чемпіонаті СРСР.

На початку 1970-х тренером київського «Динамо» став його колишній гравець — Валерій Лобановський. Новому тренеру вдалося сформувати команду, яка була гідним супротивником для найсильніших європейських клубів. Завдяки Євгену Рудакову, Віктору Матвієнку, Леоніду Буряку, Олегу Блохіну та іншим талановитим гравцям в 1975 році «Динамо» став володарем Кубку кубків та Суперкубку УЄФА.

Того ж року в матчі-відповіді Суперкубку з німецькою «Баварією» українці знову перемагають, а в 1986-му в фіналі Кубка володарів кубків УЄФА київський клуб здобув перемогу над мадридським «Атлетіко». Честь українського футболу підтримували також інші команди — «Шахтар», «Чорноморець», «Металіст», «Дніпро» та «Зоря», які займали призові місця на чемпіонатах Радянського Союзу, а також гідно виступали в єврокубках.

90-ті

З 1991 року український футбол розпочав нову сторінку своєї історії. Для спорту, як і для країни, це були досить важкі часи, тому багато футболістів уклали контракти з іноземними клубами.  На вітчизняних чемпіонатах зазвичай лідирували динамівці, а на європейських турнірах Україна зазнавала поразок, до того ж фінансові труднощі мало не призводили українські футбольні клуби до банкрутства. Але в той же час з’явилося нове покоління талановитих гравців, серед яких — Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський, Владислав Ващук.

1997 року до Києва знову повернувся Валерій Лобановський, а разом з ним і досягнення на міжнародному рівні — дві перемоги над уславленою «Барселоною» в 1997 році та півфінал Ліги чемпіонів у 1999-му. В 2006 році футбольна збірна України пройшла до чвертьфіналу світового чемпіонату, а відомий український футболіст і тренер Олег Блохін зайняв місце в топ-10 тренерів світу. 2009-го вперше в історії незалежної України «Шахтар» завоював Єврокубок, а в 2015-му «Дніпро» грав у фіналі Ліги Європи. Українська збірна кваліфікувалася на чемпіонат Європи 2020 року, який поки що не відбувся.