День Героїв Небесної Сотні
Мабуть, немає жодного нашого співвітчизника, який не пам’ятає подій, що відбувалися в Києві та по всій країні в кінці 2013 – на початку 2014 року. Для більшості вони стали справжнім зламом у свідомості, адже ніколи до того в мирній Україні народні протести не мали такої кривавої розв’язки. Перші мітингувальники загинули від куль силовиків ще в січні 2014-го, але найгарячіше протистояння в центрі Києва відбувалося саме 18 – 20 лютого. Тоді від вогнепальної зброї загинуло близько сотні протестувальників. Людей, які віддали своє життя за споконвічну мрію української нації — справедливу, демократичну й розвинуту країну, назвали Небесною Сотнею, а день 20 лютого в пам’ять про них став Днем Героїв Небесної Сотні.
Як виникла ідея відзначати День Героїв Небесної Сотні?
Все почалося в листопаді 2013 року, коли тодішній президент Віктор Янукович попри свої обіцянки відмовився від Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Ця відмова означала повернення до проросійської політики та обурила більшу частину прогресивних українців.
Молодь України – за євроінтеграцію
З вечора 21 листопада на Майдан Незалежності почали виходити молоді люди з гаслами за євроінтеграцію України. Згодом мітингарів підтримали опозиційні сили. Проте влада на чолі з президентом ніяк не зважала на ці протести, лише стягувала до Києва бійців спецпідрозділів «Беркут» з різних областей України.
Зрозумівши, що протести не вщухають, вночі з 29 на 30 листопада влада вдалася до силового розгону. Приводом стало звільнення площі для того, щоб встановити новорічну ялинку. При цьому, загони «беркутівців» застосували до мітингарів невиправдано жорстокі методи — нещадно били всіх, наздоганяючи навіть за межами Майдану. Багатьом студентам тієї ночі вдалося знайти прихисток лише в Михайлівському соборі.
Жорстоке побиття молодих людей, багато з яких були ще неповнолітніми, обурило суспільство. 1 грудня Майдан Незалежності зайняли люди з вимогою відставки очільників силових структур та справедливого розслідування цієї події. До центру Києва з’їжджалися люди з усієї країни. На Майдані стояли намети, мільйони співгромадян допомагали протестам — жертвували кошти, привозили їжу, ліки, необхідні речі.
Оскільки президент Янукович не зважав на народне обурення, при цьому нікого з силовиків не було покарано за напад на студентів, настрої Майдану змінилися. Люди зрозуміли, що без відставки уряду та позачергових виборів у країні нічого не зміниться. До протестів громадян приєдналися найвідоміші українські громадські та культурні діячі.
В усіх містах країни з’явилися свої «Майдани», на яких українці долучалися до вимог столичних мітингарів. На місцях влада теж вдавалася до переслідувань активістів. Їх звільняли з роботи, заарештовували, били. В цьому владним структурам допомагали наймані групи бандитів, яких прозвали «тітушками».
В ніч на 11 грудня була спроба з боку силовиків розігнати мітингарів, але вона не вдалася. На підмогу зібралося багато киян, таксі безкоштовно підвозили до Майдану всіх охочих.
Щоб режим Януковича зміг втриматися, 16 січня 2014 року в українському парламенті депутати проголосували за «диктаторські закони», які абсолютно унеможливлювали будь-який прояв мирного протесту, скасовували основні людські права та свободи.
Перші жертви
В січні сталися перші людські жертви. 21 січня загинув майданівець Юрій Вербицький, якого викрали з лікувального закладу, де він перебував після поранення. Його тіло зі слідами жорстоких катувань знайшли наступного дня в лісі під Києвом. Вранці 22 січня від трьох прицільних пострілів загинув Сергій Нігоян, якому було лише 20 років. Того ж ранку від пострілу в серце загинув Михайло Жизневський.
Після цих перших жертв на кілька тижнів настало відносне перемир’я, уряд було відправлено у відставку, а парламент мав повернути Конституцію 2004 року, яка надавала йому більше повноважень.
18 лютого, в день голосування, до Верховної Ради рушила колона беззбройних мітингарів. Проте їх зустріли силовики з газовими гранатами та «тітушки». Багато людей було поранено, двоє протестувальників загинуло. Увечері силовики оголосили вимогу, щоб жінки та діти залишили Майдан, і почали наступ за участі великої кількості силовиків та бронетранспортерів. В ході штурму від куль та осколків гранат загинуло близько 20 людей.
Найкривавіший день в історії Революції Гідності
Тільки на ранок 19 лютого завдяки прибулому підкріпленню протестувальникам вдалося відбити напад і втримати Майдан. Наступний день, 20 лютого, став найкривавішим в історії Революції Гідності. Силовики цілком відкрито застосовували вогнепальну зброю, а в мережі з’явилося відео зі снайперами. Було вбито близько 70 осіб.
Пізно ввечері 20 лютого українські парламентарі зібралися та прийняли постанову, якою засудили насильство проти своїх громадян та визнали протизаконними дії силових структур. Всі в країні зрозуміли, що злочинна влада нарешті зазнала поразки. 21 лютого в центрі Києва відбувалося прощання з загиблими, в ніч на 22 лютого колишній президент залишив Київ, а 27 лютого стало відомо, що він перебуває на території Росії. Злякавшись відповідальності, за прикладом Януковича з країни виїхали деякі чиновники та силовики.