Моя місія — прославляти Україну і Господа

У краєзнавчому музеї м. Балти триває виставка робіт гостя нашого міста, художника і поета Андрія Виклика (Бродяченка). Зустріч з його роботами – це привід задуматися над сутністю буття, подумати про високе, духовне, вічне. Його творче кредо відображають слова з Біблії «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса».

Журналіст сайту Baltalife.org зустрілася з художником у виставковій залі, щоб поговорити про творчість, світогляд митця та плани на майбутнє.

Журналіст: Андрію, чому такий досить оригінальний псевдонім – Виклик?

Виклик А.:  Це, насамперед, виклик собі, своїм страхам, гріхам і грішній природі, стереотипному мисленню, цілому суспільству. Викликом бути не легко.

Журналіст: Ви пам’ятаете коли почали малювати та складати коротенькі поезії? До речі, вони дуже лаконічні. Фрази дуже влучні.  

Виклик А.: Все починається з дитинства. Я малюю скільки себе пам’ятаю. Я обмальовував стіни. У садочку розмалював стіну. Радянські виховательки мене не зрозуміли, лаяли і передали батькам, які теж чудово виконали свої обов’язки, але слава Богу в мені не вбили мистецтво і тонке сприйняття. Кажуть, якщо хвалитесь, то хваліться Господом, тому я в першу чергу хвалюся Ним. Він мій натхненник, мій замовник. Все від Нього, Ним і для Нього.

Журналіст: Коли до Вас прийшло усвідомлення того, що ми усі створені Богом?

Виклик А.: Бабуся з дитинства сіяла в моє серденько слова про Бога, тільки я чомусь в дитинстві сприймав Його як злого, караючого. У 20 років я визнав Його своїм Спасителем, прийняв у своє серце Христа. Моя місія прославляти Україну і Господа. За це я буду рвати своє серце, нерви, переживати, плакати, обіймати творчістю скільки буду мати сил і здоров’я. До речі, тексти теж народилися у дитинстві. Мені хотілося всьому дати свою назву. Для мене завжди було головне висловити смачно думку. Ті ж Псалми Давида, на мою думку, це – геніальні верлібри. А Еклесіаст – геніальний афорист. Я звідти вчусь. Я читаю на івриті в оригіналі Старий Заповіт.

Все пішло звідти. Моє завдання було лише не лінуватись, бути слухняним Богові. Я три роки тому переніс операцію, тому усі ці картини малювалися через біль.

Найвищий комплімент на сьогодні, який я чув щодо моєї творчості, сказала жіночка, яка побувала на відкритті виставки: «Я наче побувала в храмі». Це для мене найвища нагорода.

Журналіст: На Ваші картини хочеться дивитися ще і ще. Це свідчить про Ваш талант. Де він зростав і де Ви навчалися?

Виклик А.: Я народився і вчився у Дніпрі. Закінчив Дніпровський національний університет.

Журналіст: У Дніпрі здебільшого спілкуються російською, звідки у Вас така гарна українська мова?

Виклик А.: У мені є українська кров, і я нею пишаюсь. Але не лише українська, у мені мікс: австрійська, єврейська, українська кров. Мені подобається, що мої рідні казали українською: «Я тебе кохаю». Українська багата, смаковита мова. Як річечка.

Журналіст: Який стиль живопису Вам найближчий?

Виклик А.: Я — мислитель. Довго йшов до цього лаконічного стилю. Були мільйони начерків аркушиків, але це залишилось в пам’яті руки і серця. Щоб знайти плавні лінії які перетікають, я намагався у своєму серці переварити і українську ікону, і українську орнаментику, єврейське різьблення, і мій улюблений стиль модерн. Я хотів видати своє. Я милуюся лініями, які перетікають одна в одну.

Журналіст: На Ваших картинах багато символів. Вони зрозумілі людям, які споглядають картини?

Виклик А.: Все залежить від людини. Є люди, яким я просто зайвий. Вони все розуміють з півслова, з півпогляду. А є люди, яким потрібно пояснювати. Хоча я вважаю, що людина має сама щось відчути.

Журналіст: З картин, що є на виставці, яка Вам найдорожча?

Виклик А.: Вони всі мої діти, важко вибрати якусь одну.

Журналіст:  Було таке, що Ви безжально знищували свої роботи?

Виклик А.: Було. У студентські роки не було на чому малювати, картонки якісь. То по десять разів ту картонку перемальовував.

Журналіст: Що Вас пов’язує з Балтою?

Виклик А.: Моя дружина Світлана, вона балтянка. Талановитий консультуючий психолог. Має християнську психологічну освіту. Ми познайомильсь коли обоє шукали Бога. Це нас поєднало духовно. До речі, вона робила рамки для моїх картин. Влітку я приїжджаю сюди на місяць-півтора погостювати до тещі, а цього разу приїхали у кінці травня. Я схопився за пензлик, і по вересень місяць сидів безвилазно і малював.

Журналіст: Де ще крім Балти Ви показували свої роботи?

Виклик А.: Я організовував дві виставки у Дніпрі. Була велика євангелізаційна виставка два роки поспіль. Там були поставлені спектаклі на мої вірші. Були фотографії і тексти. Перша виставка називалася «Сад мрій», а друга – «Подружжя. Родина. Батьківство». Це був акцент на цінності. Прагнули донести таке послання, що Бог – автор шлюбу, Бог за чистоту стосунків, проти блуду та цивільного шлюбу. Три роки тому вісім моїх картин виставлялись у Верховній Раді. Виставка була присвячена Великодню. Її організовувала АХХ (Асоціація Християн Художників). Мене запросили на відкриття. Фотографували, брали інтерв’ю. Приємно було виставлятись поруч з видатними майстрами, лауреатами Шевченківської премії. З багатьма подружився. Є за що дякувати Богу! У Дніпрі до 500-річчя реформації була відкрита виставка «Велична Біблія», там також були мої картини.

На відкритті виставки у Балті було багато школярів. Я почав говорити їм: любіть одне одного, бо людству бракує любові. Щоб ви не робили, у всьому має бути любов.

Журналіст:  Вас хвилює єврейська тематика. Чому?

Виклик А.: У мені є єврейська кров. Бабуся юдейка, але вона цього соромилась. Вона мучилась, вбиваючи у собі єврейство. Вона нам нічого не казала, але десь на генетичному рівні воно в мені пробивається. І плюс — християнство. На даний момент я схиляюся до месіанського юдаїзму. Балта без єврейства – вже не Балта. Тому я в центрі виставки зробив, як в українських хатах: Мамай обіймає жіночку, рушник, а від нього два крила балтської віри, балтської культури, свідомості – юдейської і християнської. І ручки Ісуса, який обіймає костел, як Божа свічка і розп’яття Христа в оці. Картина називається «Балтська молитва дніпровського серця». І Божа відповідь тримає нашу молитву на руках і годує собою. Наша молитва, як дитинка, а Божа відповідь, як мати, яка її пригорнула і нагодувала. Бог – турботливий батько, я Його відчуваю і люблю за це. Тому я хотів приділити увагу єврейській тематиці і християнській. До речі, інколи народжувались тексти, і потім текст просив якось художньо його обмалювати. А інколи навпаки, народжувалась картина, образ, а потім під неї народжувався текст. По-різному буває.

Журналіст: Як Ви називаєте свої коротенькі поезії? За жанром це що?

Виклик А.: Верлібри, хоку, грегерії. Грегерії – це особливий жанр, який ввів іспанський письменник Рамон Гомес де ла Серна. Це короткий вислів, який поєднує метафору з гумором. Одна киянка, вірменка за походженням, віддана українській культурі, Гебарян, назвала все, що я роблю — викликізмом. Не змовляючись з нею інші люди, також назвали це викликізмом. (Сміється)! Я змушений був погодитися. Мені подобається.

Журналіст: Про що мрієте?

Виклик А.: Мрій багато. Великих і маленьких. Більше пізнавати Бога, щоб серце змінювалось по-справжньому. Це – каторжний труд. Щоб, дійсно, любити людину. Навіть якщо ти не розумієш її, або вона запеклий твій опонент. Щоб навчитися відділяти гріх від людини. Цьому тільки Бог може навчити, тому у Нього просимо цієї любові.

Журналіст: Ви не соромлячись, навіть на вулиці з незнайомими людьми, говорите про Бога у той час, коли багато людей приховують свою віру.

Виклик А.: Мені боляче від цього. Нехай люди покрутять пальцем біля скроні, але я не буду соромитися. Бог мене не постидався грішного і постійно має наді мною роботу, поливає деревце під назвою Андрій Виклик. У якогось рава я вичитав, що Бог у нас вірить. І мене так обійняли ці слова, я зрозумів, що ти тримаєшся за свій улюблений грішок, а Бог вірить, що ти можеш його покинути. Усвідомлення того, що Він в тебе вірить більше ніж ти в Нього, дарує насправді свободу. Я хочу, щоб моя творчість була обіймами Божими. Щоб до людини щось доторкнулося, зігріло її. Слово, мазок, не важливо. Заради цього варто жити, і мені боляче за людей, які приховуються. Вони по десять років працюють на роботі і ніхто не знає, що вони християни і в поведінці це ніяк не відображається. Мені від цього боляче. Я намалював картину «Дивись на світ по-балтськи», тому що я знаю багато серед молоді тих, хто соромиться свого міста. Як це? Бог вирішив, щоб ти народився тут, в цьому є Його мудрий план. Шість років тому я вперше приїхав у Балту. Місто було занедбане. Будинки старовинні нікому не потрібні. Я від цього у Дніпрі мучився. Україна завзято любить знищувати свою спадщину. А останні роки у Балті почалися зрушення. Це видно, це приємно. Потихеньку Балта розправляє крила, і взагалі, Україна розправляє крила. Бог Україну благословляє. На жаль, незалежність і свобода здобуваються кров’ю. Ми зараз воюємо за історичну правду.

Журналіст: Що спонукає Вас до написання картин та поезій?

Виклик А.: Все, що завгодно: бесіди з людиною, колір неба, читання книг, кінофільми. Я як губка — все всмоктую.

Журналіст: Що насамкінець побажаєте балтянам?

Виклик А.: Шукати Господа, а все інше додасться.

 

Інтерв’ю взяла Ліана Швецова