Сашко уже не вірив, що потрапить у родину: як сім’я з Одещини стала прийомною для підлітків

Сашкові було майже сімнадцять, і він уже не вірив, що потрапить у родину. Поки тривали юридичні процедури, хлопець залишався в Польщі разом з іншими евакуйованими у складі закладу дітьми й чекав. У його віці це очікування здавалося особливо тривожним: що старшою стає дитина, то менше шансів, що для неї знайдеться сім’я. Історію родини Скрипників розповіли журналісти сайту «Море людей», передає видання «Південь сьогодні».

Таїсія та Андрій Скрипніки стали такою сім’єю. Вони вже виховували підлітків і свідомо приймали дітей старшого віку. Так Сашко став одним із восьми дітей у їхній великій прийомній родині.

Як Скрипніки стали великою прийомною родиною

Таїсія та Андрій Скрипніки створили велику прийомну родину (офіційно – дитячий будинок сімейного типу, ДБСТ) майже десять років тому. Зараз у родині виховується восьмеро дітей. Більшість прийшли до них уже не малюками.

Ідею стати прийомними батьками Таїсії підказала подруга, яка сама прийняла дитину. Вона знала Скрипніків по роботі й бачила, що вони можуть дати дітям родинне середовище.

Це рішення означало змінити звичний уклад життя та взяти на себе відповідальність за дітей із непростим досвідом. Подружжя вирішило спробувати. А коли перші діти вже були вдома, Скрипніки зрозуміли, що можуть прийняти більше.

Таїсія говорить про такі історії одразу з кількох позицій. Майже десять років вона є мамою-вихователькою, раніше працювала в кримінальній міліції у справах дітей, а тепер як заступниця голови Подільської міської ради Одеської області курує службу у справах дітей. Тому шлях Сашка до родини вона бачить і як мама, яка чекала його вдома, і як фахівчиня, яка розуміє, яка робота стоїть за тим, щоб дитина могла зростати в безпечному сімейному середовищі.

Хлопець, який майже втратив надію

Про Сашка Таїсія знала задовго до того, як він став частиною їхньої родини. Хлопець був із сім’ї, яка давно перебувала в полі зору служб у справах дітей. Фахівці намагалися допомогти батькам налагодити побут, але сім’я не змогла створити безпечні умови, і Сашка влаштували до закладу.

Після початку повномасштабної війни хлопця разом з іншими дітьми евакуювали до Польщі. Тим часом в Україні тривав судовий процес щодо позбавлення його батьків батьківських прав. Лише після завершення цього процесу Сашко отримував можливість повернутися в Україну в прийомну родину або родину усиновлювачів.

Очікування затягувалося. Інші діти поступово залишали центр у Польщі, а Сашко залишався там і, як потім розповідав, дедалі менше вірив, що в його віці ще знайдеться родина, яка його прийме.

Коли всі необхідні рішення набрали чинності, Скрипніки почали спілкуватися із Сашком по відеозв’язку. Згодом Андрій поїхав знайомитися із ним особисто.

Родина вже мала досвід виховання старших дітей, тож вдома на Сашка чекали підлітки приблизно його віку. Сам хлопець дуже хотів потрапити в сім’ю. А для прийомних батьків після знайомства питання вже не стояло.

«Коли ми народжуємо своїх дітей, ми ж не кажемо: ця дитина мені не підходить. Я ніколи не могла приїхати, подивитися дитині в очі й сказати: ні, я тебе не прийму», – говорить Таїсія.

Так Сашко приїхав до Скрипніків.

Дорога додому

У Скрипніків є традиція: кожну дитину, яка приходить у родину, зустрічають усі разом. Накривають стіл, готують щось святкове, показують кімнату, речі, дім. Із Сашком склалося трохи інакше: частина дітей тоді була в таборі, а Тамара, найстарша дівчина в родині, саме збиралася на навчання до Умані.

Сашка зустрічали Андрій, Тамара і старший онук Скрипніків. Вони забрали його дорогою з Умані, куди відвозили речі Тамари до гуртожитку. Так перше знайомство продовжилося вже дорогою додому.

Перші тижні були часом взаємного придивляння.

«Він до нас, а ми до нього», – згадує Таїсія.

Сашко багато слухав: після тривалого перебування за кордоном хлопець скучив за українською мовою і живими розмовами про те, що відбувається вдома.

Його дивували й найпростіші речі: домашні помідори й огірки, фрукти із саду, ожина, яку діти виростили аркою біля дому.

«Він казав: наскільки це смачно. Я такого ще не їв і не бачив», – розповідає Таїсія.

Адаптація тривала приблизно півроку. Після кількох днів удома Сашко поїхав на навчання й повертався до родини переважно на вихідні. Переломним моментом, каже Таїсія, став Новий рік. Тоді він уже включився в родинні приготування, допомагав, говорив, що хотів би на свято, і поводився не як гість.

«Ми тоді зрозуміли: він уже наш», – згадує прийомна мати.

Йому добре вдома

Після переїзду до родини Сашко став упевненішим. Таїсія розповідає, що для нього було важливо не лише потрапити в сім’ю, а й повернутися в Україну – до мови, звичного побуту і людей, із якими можна говорити про те, що відбувається вдома.

«Він заспокоюється тим, що він у своїй країні. Що він вдома, у сім’ї», – пояснює Таїсія.

Тепер Сашко навчається у професійно-технічному ліцеї й приїжджає до родини на вихідні. Спершу Скрипніки були готові до того, що після вступу до навчального закладу Сашко, можливо, захоче жити окремо. Але з часом зрозуміли: хлопець потребує родини. Тут йому добре.

Ще одна важлива зміна – відчуття безпеки. За словами Таїсії, тепер Сашко знає: якщо виникнуть проблеми в навчанні, у ліцеї чи в повсякденному житті, поруч є дорослі, які допоможуть розібратися.

Родина має бути готовою

Історія Сашка почалася не в день, коли він приїхав до Скрипніків. До цього були робота соціальних служб, оцінка потреб дитини й знайомство з родиною.

Після переїзду підтримка також не закінчується. Родина має постійний соціальний супровід, може звертатися до фахівців і фахівчинь центру надання соціальних послуг і психологів. У громаді працює група взаємодопомоги для батьків-вихователів: вони регулярно збираються, говорять про складні ситуації й шукають рішення разом із фахівцями.

Таїсія наголошує: супровід важливий, і підтримка потрібна не тільки дитині, а й дорослим.

Коли підтримка потрібна всій родині

Проєкт «Стійкі сім’ї, стійке майбутнє: трансформація системи догляду за дітьми в Одеській та Миколаївській областях», що реалізується за підтримки UNICEF, працює саме з цією темою – як допомагати громадам розвивати сімейні форми виховання і підтримувати родини після влаштування дітей.

Таїсія не ідеалізує життя дитячого будинку сімейного типу. Діти приходять із різним досвідом. Буває складно звикати до правил, меж, навчання, нового побуту й самої думки, що дорослим поруч можна довіряти. На це потрібен час.

Батькам-вихователям, каже Таїсія, потрібна можливість відпочити, виговоритися, отримати допомогу фахівців і підтримку інших родин.

Сашко тим часом навчається, повертається додому на вихідні, спілкується з рідними. Колись він думав, що вже надто дорослий, щоб потрапити в сім’ю. Тепер у нього є дім.

Дізнатися більше про те, як прийняти дитину в родину, можна за телефоном гарячої лінії 0 800 60 33 77 або на офіційному сайті https://dity.gov.ua.

У кожній громаді працює служба у справах дітей, де можна отримати фахові відповіді на всі питання.

Проєкт «Стійкі сім’ї, стійке майбутнє: трансформація системи догляду за дітьми в Одеській та Миколаївській областях» реалізується МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у партнерстві з ГО «Одеська обласна організація медико-психолого-педагогічної допомоги ГО «Здорове суспільство» спільно з UNICEF Ukraine за фінансової підтримки Bundesministerium für wirtschaftliche Zusammenarbeit und Entwicklung (BMZ) через державний банк розвитку KfW.